Ліна КОСТЕНКО
Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, — хто ж, як не вони?!
Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все, подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ.
Подаруй мені,доле,у вікнах березу.
Хай спочине душа в оберегах беріз.
Я прийшла у цей світ,щоб пройти обережно,
Не завдавши нікому ні смутків, ні сліз.
А натомість я мушу,усе щось я мушу.
Бог посіяв мене у жорстокі ґрунти.
Тут не можна пройти,не поранивши душу.
Тут свобода не сходить,
Тут сходять хрести.
Ліна Костенко
Кохання, вірність —
істини одвічні.
Створили їх іще до нас, давно.
А ми...
Що ж ми?
Лиш випадкові стрічні.
Яке гірке,
яке гірке вино!
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж для нас, давно...
За нашу зустріч!
За прощання наше!
Яке гірке,
яке гірке вино!
А буває, ідеш по світу,
і проходить повз тебе людина
так, неначе проносить квіти
і тобі віддає половину.
Ще і стебла від рук гарячі.
Озирнешся на неї здаля
і збагнеш - на промінь багатша
стала раптом твоя земля.
Ліна Костенко
Я знаю дивну річ:
на світі є людина,
що береже несказані слова.
І може, це любов,
і може, це єдина.
А може, й просто так,
сама розрив- трава.
Мільйони слів звучать!..
І змінюють подобу.
Проступить гіркота, як сіль на Сиваші.
Роки собі ідуть.
Мовчання ставить пробу.
Несказані слова...
Незримий скарб душі...
Ліна Костенко
Немає коментарів:
Дописати коментар